У пам’ять про Дениса Городецького.
Денис Городецький народився 29 травня 1984 року в м.Харків на сході України. У 2002 році він здобув вищу освіту в професійно-технічному училищі за спеціальністю автомобільного механіка. Протягом наступних 15-ти років Денис набув значного досвіду працюючи водієм транспортних засобів різних категорій. Він був невтомним, доброзичливим, професійним, та мав неймовірну здатність знаходити спільну мову з людьми.
Денис доєднався до субделегації МКЧХ в Сєвєродонецьку в 2017 році, обійнявши посаду водія легкових автомобілів. Відтоді його професійний шлях в МКЧХ був справжнім прикладом наполегливої працьовитості та відданості. Прагнучи безпосередньо допомагати іншим, він став фахівцем відділу економічної безпеки та надав підтримку постраждалим від конфлікту сім’ям, забезпечуючи їхній доступ до продуктів харчування, прихистку та інших потреб. Його професійний розвиток і прагнення брати на себе більше відповідальності викликали повагу та захоплення. Колеги високо шанували Дениса.
Упродовж свого життя Денис не лише вдосконалював власні професійні навички, а й завжди ставив на перше місце добробут інших, навіть у найскладніших обставинах. Його відвага під час ескалації конфлікту в 2022 році заслуговує на особливе визнання. Попри те, що Денис перебував у сховищі МКЧХ в Сєвєродонецьку зі своєю вагітною дружиною та маленькою донькою, він не вагався допомагати іншим. Він добровільно брав участь у найнебезпечніших місіях, часто ризикуючи власним життям, аби доставити медичні засоби до лікарень, які рятували поранених цивільних і військових. Він їздив зруйнованими вулицями свого рідного міста, роблячи все можливе, щоб підтримати людей, які цього потребували.
Після евакуації сім’ї до Дніпра Денис одразу ж повернувся до роботи. Він пройшов перепідготовку на водія броньованих і великовантажних автомобілів і взяв участь у надзвичайно важливих і небезпечних операціях, зокрема в репатріації людських останків через лінію фронту. Його хоробрість і самовідданість, часто в екстремально небезпечних умовах, були безпрецедентними.
Денис також був ключовою фігурою в гуманітарних операціях під час евакуації Маріуполя. Незважаючи на особисті труднощі, пов’язані з вагітною дружиною та маленькою дитиною, він неодноразово брав участь у найскладніших і найчутливіших операціях. Його робота приносила надію й полегшення тисячам людей, які опинилися у відчаї.
Колеги пам’ятають Дениса як людину, яка завжди випромінювала тепло та оптимізм. Його тонке почуття гумору та невтомна енергія піднімали настрій навіть у найважчі моменти. Його готовність допомогти, безмежна працьовитість і щире піклування про інших робили його прикладом для всіх.
Зміна посади стала для Дениса ще одним викликом, який він прийняв з гідністю. Він активно вдосконалював свої мовні навички, працював у секторі економічної безпеки як асистент і продовжував свій розвиток, прагнучи зробити ще більше. Його здатність адаптуватися, навчатися та досягати успіху в надзвичайно складних умовах заслуговує на безмежну повагу.
Денис був не лише колегою чи другом багатьох, але й люблячим чоловіком та батьком. Для своєї родини він був джерелом безумовної любові та підтримки, завжди ставлячи їхні потреби вище за свої. Його дружина та доньки були його найбільшою радістю, і він робив усе можливе, щоб забезпечити їхню безпеку та щастя, навіть у найтяжчі часи.
Денис був частиною команди МКЧХ, яка 12 вересня 2024 року доставляла зимове паливо до с. Віролюбівка Донецької області. Під час виконання завдання їхня автівка потрапила під обстріл внаслідок якого Дениса, у віці 40 років, та двох його колег, Сергія Лубінця та Володимира Шамського, було вбито. Ще двоє працівників МКЧХ зазнали поранень.
Після цієї трагедії Мір’яна Споляріч, президент МКЧХ, висловила рішуче засудження щодо обставин їхньої смерті: «Те, що під час обстрілу відбулось влучання в місце розподілу гуманітарної допомоги – неосяжна несправедливість. Сьогодні наші серця розбиті: ми оплакуємо втрату наших загиблих колег та дбаємо про поранених. Ця трагедія викликає глибокий смуток, надто знайомий тим, хто втратив близьких в збройному конфлікті».
Денис втілював у собі відвагу, відданість та наполегливість, які залишили незабутній відбиток в серцях тих, хто його знав. Він був не тільки колегою, другом, сином, чоловіком та батьком, а справжнім символом незламності, хоробрості та доброти. Його пам’ять завжди буде нагадуванням про те, як важливо жити з метою та любов’ю.
